Сьогодні в школі було тихо. Не тому, що так домовилися. А тому, що слухали серцем.
У межах проєкту «Воєнна поезія: голос, який не зламали» до наших семикласників прийшла моя колишня учениця - тепер молода поетка - зі своєю книгою «В полоні невідомості…». І прийшла не одна, а з мамою.
Це була не просто презентація. Це було живе спілкування - щире, відкрите, без дистанції. Діти горнулися, слухали затамувавши подих, запитували, брали інтерв'ю.
