Воєнна поезія: голос, який не зламали

 Сьогодні в школі було тихо. Не тому, що так домовилися. А тому, що слухали серцем.

У межах проєкту «Воєнна поезія: голос, який не зламали» до наших семикласників прийшла моя колишня учениця - тепер молода поетка - зі своєю книгою «В полоні невідомості…». І прийшла не одна, а з мамою.

Це була не просто презентація. Це було живе спілкування - щире, відкрите, без дистанції. Діти горнулися, слухали затамувавши подих, запитували, брали інтерв'ю. Відчувалося, що кожне слово важливе, кожна пауза - наповнена.

Говорили про слово, яке тримає, коли болить. Про життя в очікуванні. Про любов, що не зникає. Про те, що поезія - це не лише тексти на папері, а про любов, витримку й людяність, які тримають навіть у найважчі моменти.

Після розмови була автограф-сесія - щемлива і дуже тепла. Діти підходили обережно, з книжками в руках, ніби тримали щось дуже важливе. Бо так і було.

Збірка має благодійний характер - усі зібрані кошти передадуть на потреби 68 окремої єгерської бригади.

Щиро дякую тобі, Андріано, та мамі за цю зустріч. За те, що прийшли разом, поділилися словом, тишею, підтримкою і силою. Це було неперевершено й дуже щемливо.

Дякую за щирість, за сміливість, за тепло, яке ви принесли. Цю зустріч ми точно запам'ятаємо.