Риторика. Оратори ХІХ століття

   Сьогодні поговоримо про видатного оратора ХІХ століття Григорія Савича Сковороду. 

     

Кажуть, що він  говорив у житті простою розмовною українською мовою, добре знав фольклор і життя всіх верств суспільства. Його наукові трактати у жанрі монологів і діалогів з традиційними засобами класичної риторики і виразними вкрапленнями живомовних елементів, його літературна творчість, у якій все сильніше проступали окремі риси нової, що народжувалась, літературної мови, засвідчили синтез мудрості книжної і народної.

Притчі, байки, оригінальна і перекладна поезія, проповіді й епістолярій, філософські і педагогічні трактати – саме у таких жанрах реалізувалась мовотворчість Григорія Сковороди. Він виробив цілу філософію слова: воно має структуру, що нагадує структуру світу. Є матерія у вигляді звуку, якась назва, є, зрештою, образ, що дає змогу алегорично його використовува­ти, як у байці. Однак є щось невидиме, невловиме, внутрішнє, зав­дяки чому слово переживає речі, людей, час, простір. Слово не тільки знак світу, мова — знакова система.

   Мовний стиль Г. Сковороди позначений характерними рисами українського бароко, зокрема риторизмом. Хоч і заявляв Сковорода, що істина має просту мову, сам же широко використовував фігу­ральні вирази, метафоричні конструкції, символи, майже весь арсе­нал поширених тоді у світській і духовній культурі прийомів і засо­бів красномовства (епітетів, антитез, перифраз, ампліфікацій, асо­нансів та ін.). Очевидно, філософ хотів зрозуміти і розкрити людську душу, сповнену протилежностей, та прекрас­ний і болісно трагічний світ навколо.

      Мовотворчість Сковороди поповнила українську мову афориз­мами, словами і виразами, що закріпилися з певними образними значеннями: «світ ловив мене, та не впіймав»; «народ спить, но вся­кий сон есть пробудний»; «сродна праця»; «всякому городу нрав і пра­ва»; «сад божественных пісней»; «хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися»; «з видимого пізнай невидимее»; «копай усередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську»; «не за обличчя судіть, а за серце»; «нова людина має і мову нову»; «життя наше — це подорож, а дружня бесіда — візок, що полегшує мандрівникові дорогу»; «одне мені тільки близьке, вигукну я: о школо! о книги!».

     Григорій Сковорода «освітив розумом не тільки свою епоху, але й перелив своє світло у віки наступні, адже його наука стосувалася основного в житті: «яка ти, людино, що можеш і як тобі жити».