Чрез десять років незрозумілим стане навіть «Кобзар»

Суржик – жахливий, огидний мовний покруч, неприродна суміш українських і російських слів, мовних зворотів із домішкою місцевих діалектів. 

У словнику Бориса Грінченка зафіксовано два значення цього слова, аж ніяк не пов’язані з мовною проблемою. Перше – це змішаний хліб або мука з пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса тощо. А друге – людина змішаної раси. 

Покалічивши дві мови, отримаєш суржик. Звідки ж він взявся у нашому мовленні?

Історія така: щоб не відчувати себе “селюками”, новоявлені міщани цуралися “мужицьких” коренів, намагалися розмовляти “по-панськи”, нещадно калічили рідну мову, так і не засвоївши мову російську.

Радіо й телебачення, кіно, газети й журнали чужою мовою робили свою чорну справу – творили міф про єдиний радянський народ, який повинен був розмовляти єдиною мовою, зрозуміло, якою. Та “єдиний” народ розпався, єдиної мови не вийшло, натомість в Україні запанував суржик, який сьогодні лише зміцнює свої позиції у мовному просторі. Метастази цього лиха розповзлися по всіх регіонах України.

Суржик, або лінгвістична мутація, не лише набирає обертів по всій території України, а й стає все популярнішою у мас-культурі. Зірка суржика Вєрка Сердючка, для якої суржик одна із основ образу, збирає повні зали, а на «Євробаченні-2007» отримує «срібло». Не відстають від неї й інші виконавці, які використовують суржик як фішку своїх пісень. «ТіК» співає: «Дєвочка сінєглазочка, приходь до мене вечором на лавочку...», «Поки ми з тобою трохи пообщаємось, і, якщо получиться, то потім повстрєчаємось...», Скрябін підспівує: «Ми познайомились з тобою у вагоні метро / Людей напхалося конкретно, як сільодки в відро»... Та якщо виконавці суржикують навмисно, інші говорять ним безсвідомо й опиняються серед небезпечних рифів – незнання мови, на якій говориш, може вилізти боком.

Але зупинити наступ суржика реально. Насамперед треба викорінювати мовні покручі в собі самому. А в масштабах України потрібно радикально змінити мовну, культурну, духовну політику держави, забезпечити український інформаційний простір, формувати нову мовну свідомість, виховувати в українцях почуття національної гордості й честі. Багатотисячних тиражів заслуговує книжка Олександри Сербенської “Антисуржик”, що вже давно стала бібліографічною рідкістю. 

Марко Кропивницький: “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”. 

Міський швець Гордій Поваренко говорить про свої почуття до дівчини: “Єсть пєсня, у которой говорится: візьми в руки пістолєту, прострели ти грудь мою. І как вжасно много горесті у етой самой пєсні, і как будто вона з мого стражданія описана! Кажется, тепер моя любов до Оксанії Антоновни видающийся случай, ну одначе ж вона как будто і в резон не взяла мово чувствія”.

Михайло Старицький: “За двома зайцями”. Свирид Голохвостий хвалиться своїм “багатством”: “Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть – страх! То єсть щоденно – сила! Ну, дак, слава Богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик минє винен”.