Фонетика
Система приголосних фонем
Іноді для перевірки написання ненаголошених е та и можна скористуватися аналогією. Напр.: напористий, розкотистий, бо голосистий; в’язальниця, вишивальниця, бо робітниця; довірливий, розсудливий, бо мовчазливий; громадянин, киянин, бо селянин, міщанин та ін.
Основною ознакою приголосних звуків є шуми, які виникають унаслідок проходження видихуваного повітря через різні перепони, утворювані органами мовлення.
В українській мові є 32 приголосні фонеми. їх розрізняють так:
а) за участю тону й шуму: сонорні — тон переважає над шумом: м, в, н, н', л, л', р, р', й («ми винили рій»); дзвінкі — шум переважає над тоном: б, д, д', дз, дз', з, з', дж, ж, r, r («буде гоже ґедзю у джазі»); глухі — складаються тільки з шуму: п, ф, т, -т’, ц, ц’, с, с', ч, ш, к, х («усе це кафе «Птах і чаша»);
б) за місцем перепони на шляху видихуваного повітря:
губні — утворюються зближенням чи зімкненням нижньої губи або з верхньою губою, або з верхніми зубами:
м, в, п, б, ф («мавпа Буф»); зубні — утворюються зближенням чи зімкненням кінчика язика передніми зубами та альвеолами: д, д', т, т', з, з', дз, дз', с, с', ц, ц', л, л', н, н' («де ти з'їси ці лини»); передньопіднебінні — утворюються зближенням відтягнутого назад кінчика язика з твердим піднебінням: р, р', й, дж, ж, ч, ш; задньоротові — задньоязикові г, к, х, що творяться внаслідок активної участі задньої частини слинки язика, та глотковий г;
в) за способом подолання перепони: зімкнеш (проривні) — під час промовляння їх активний і пасивний органи мовлення утворюють зімкнення, шо проривається під натиском видихуваного повітря: м, б, п, н, н', д, д', т, т', г, к; щілинні (фрикативні) — під час вимови їх струмінь видихуваного повітря проходить крізь вузьку щілину: в, ф, л, л', з, з', с, с', г, х; зімкнено-щілинні (африкати) — вимова їх починається із зімкнення і закінчується проходженням видихуваного повітря крізь утворену щілину: дз, дз', ц, ц*, дж, ч. До зімкнено-шілинних слід віднести й звуки р, р', артикуляція яких, як і будь-яких африкатів, починається із зімкнення, яке переходить у щілину; різниця полягає лише в тому, що під час артикуляції звуків р, р' це повторюється 3—4 рази (тому ці звуки називають вібрантами);
і) за підняттям середньої спинки язика до піднебіння: тверді — середня спинка язика не піднімається: м, в, н, л, р, б, д, дз, з, дж, ж, г, г, п, ф, т, ц, с, ч, ш, к, х; м 'які — середня спинка язика піднімається: н', л', р', й, д', дз', з', т-,
г) за характерним шумом: шиплячі: ш, ч^ж, дж («ще їжджу»); свистячі: с, с', ц, ц', з, з', дз, дз'.
У цілому система приголосних фонем української мови має такий вигляд (з — зімкнені; щ — щілинні; з-щ — зімкнено-щілинні):
За участю тону й шуму
|
За місцем і способом творення
| |||||||||||
Губні
|
Зубні тверді
|
Зубні м'які
|
Піднебінні
|
Задньо-ротові
| ||||||||
3.
|
щ.
|
3.
|
з.-щ.
|
3.
|
З.-Щ.
|
щ.
|
з.-щ.
|
щ.
|
3.
|
І.
| ||
Сонорні
|
м
|
в
|
н
|
—
|
л
|
н'
|
—
|
л'
|
р, р'
|
й
|
—
|
—
|
Дзвінкі
|
б
|
—
|
д
|
дз
|
3
|
д'
|
дз'
|
3'
|
ДЖ
|
ж
|
г
|
г
|
Глухі
|
п
|
ф
|
т
|
Ц
|
с
|
т'
|
ц'
|
с'
|
ч
|
ш
|
к
|
X
|
Від місця приголосної фонеми в системі залежать її артикуляційні й правописні особливості.
Орфографія
Ненаголошені Е та И в суфіксах
Написання ненаголошених е та и в суфіксах рідко перевіряється наголосом:родимка - родимий, глибина - глибини.
Лише в суфіксах -ець і -ень голосний е при змінюванні слова випадає: палець - пальця, хлопець - хлопця, велетень - велетня, липень - липня.
Іноді для перевірки написання ненаголошених е та и можна скористуватися аналогією. Напр.: напористий, розкотистий, бо голосистий; в’язальниця, вишивальниця, бо робітниця; довірливий, розсудливий, бо мовчазливий; громадянин, киянин, бо селянин, міщанин та ін.
Але така перевірка не завжди можлива і не завжди надійна. Тому треба запам’ятати деякі закономірності в написанні е та и в суфіксах:
- буква и пишеться у суфіксах -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), що стоять у кінці іменників (рушник- рушничок, терлиця- терличка, палиця- паличка);виняток: слово далеч (бо далекий).
- буква е пишеться у суфіксах -ечк-, -еньк-, -есеньк-, у словах із зменшено-пестливим значенням (рука- рученька, донька- донечка, більший- більшенький, стрічка- стрічечка).
Можливе сплутування ненаголошених суфіксів -ин- і -ен-.
Ненаголошений суфікс -ин(а) пишеться:
- в іменниках жіночого роду (бувальщина, долина, мілина);
- в іменниках чоловічого роду: харків’янин, татарин, росіянин (у множині -инвипадає);
- в присвійних прикметниках (сестрин, бабин, свекрухин).
Суфікс -ен пишеться:
- у дієприкметниках (зачинений, утворений, вражений);
- в іменниках (імена, племена, письмена).
Суфікс -ен(я) пишеться в іменниках середнього роду ІV відміни (зайченя, кошеня, рученята).
Суфікс -енн(я) пишеться в іменниках середнього роду, утворених від дієслів (мислення, попередження, звернення, оголошення).
Завжди пишеться и в ненаголошеному суфіксі іменнкиків середнього роду -ив(о):мереживо, плетиво, печиво.
Завжди з буквою е пишуться суфікси -елезн(ий), -ер(о), -тель: довжелезний, п’ятеро, вихователь.
Готуємось до зовнішнього незалежного оцінювання
Українська мова
Тестові завдання і відповіді
Таблиця узгодження числівників з іменниками
