Обласний семінар: фанфіки на уроках української літератури

Я дотримуюсь тієї думки, що навряд чи можна

когось навчити писати ті чи інші художні твори,

а от навчитися такі твори писати можна.

Остап Вишня

Запропонувати школярам писати не твори, а фанфіки за мотивами хрестоматійних оповіднь чи повістей? А це цікаво! 

Саме про це був мій виступ сьогодні на обласному семінарі у НВК ім. В.Симоненка для методистів відділів освіти, які відповідають за викладання української мови та літератури.

І справді, принадність фанфіку передусім у тому, що його легко читати, легко писати. Саме тому цей жанр — чудове поле для перших кроків у сфері творення зв’язних текстів. Тож згодом, коли читаєш учнівські фанфіки, відчуваєш, як автор занурюється у чужий світ, і в міру свого таланту намагається «дописати» або «розширити» твір, відповісти на запитання, на які не дає відповіді автор оригіналу, як намагається уточнити деякі моменти, краще описати образи героїв, зрозуміти їхні вчинки і почуття. Ці твори написані часто талановито. Читаєш їх, і знаєш: згодом автор використає свою майстерність і для створення власного шедевру.

А ще маємо пам’ятати, що фанфікшн — це одна з форм самовираження сучасних дітей і водночас — яскрава ілюстрація формування в них окремого світу, де живуть герої, потрібні і цікаві їм самим. Цей світ існує, і з ним треба рахуватися, бо це — віртуальний майданчик для дитячих думок, ілюзій та надій сучасних школярів. І кожен педагог повинен розуміти: поки ми боятимемося змін, доти не знайдемо дороги в цей дитячий світ. Без змін назустріч інтересам сучасних школярів, їхній віртуальний світ так і залишиться «паралельним Всесвітом», який не зможе перетнутися зі світом реальності.