Солов’їна, барвінкова...

 Кожна людина обирає собi мову, якою спiлкується. Інколи їх може бути кiлька, але рiдною буває лише одна; найпотаємнiшi думки довiряють тій, що серцю мила.

Немає такого письменника, який би не висловив своєï любовi до рідної мови, який би не вболiвав за ïï долю. Мiльйони
слiв, а кожен письменник повинен вибрати своï, створити свою, власну, комбiнацiю, яку ще нiхто не сказав.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання...

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки...

В’яне серце моє од щасливих очей,

що горять в тумані наді мною...

Розливається кров і по жилах тече,

ніби пахне вона лободою...

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..

Де ви бачили більше кохання?..

Я для неї зірву Оріон золотий,

я — поет робітничої рані...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання...

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки...

(Володимир Сосюра)