Водити козу, або про походження знаних висловів

Водити козу – імітувати бурхливу, але безрезультатну діяльність або з негативним результатом. Часто у сучасній інтерпретації цей вислів означає: після доброго застілля і чимало випитого шукати ще пригод на свою голову, зокрема де б іще почастуватися. Серед найдавніших різдвяних містерій, що збереглися до наших днів, є обряд “водіння кози”. Він відбувається на свято Маланки (Щедрий вечір) та Василя
(Старий Новий рік). Молодь ходить по хатах з переодягненим “у козу” хлопцем. Коза була символом добробуту та родючості. Тож завітати з нею в гості означало побажати господарям всякого добра. З часом цей вислів позбувся глибинного символізму і набув негативного значення.

Не до Петра, а до Різдва – швидкий плин часу; так кажуть про людей похилого  віку. (І ми вже не молоді, нам – не до Петра, а до Різдва). Між Різдвом і днем Святих апостолів Петра і Павла (12 липня) – півроку. Цей часовий відрізок і позначав, скільки залишилось: до Різдва – недовго, а до Петра – достатньо.

Збираюсь колядувати, як уже й щедрувати пора – запізнитися, не встигати за плином часу. У російському варіанті ця приказка звучить “поднялись чуть свет, а уж солнце в обед”. Україн­­ський вислів пов’язаний із традиціями святкування Різдвяних свят, які всі знали назубок. Колядували на Святвечір,6 січня, а щедрували на Старий Новий рік, 13 січня.

Сіль землі – щось найцінніше, добірна частина певного товариства, найкращі, найвидатніші представники народу. В Євангелії від Матвія, 5:13, є слова Ісуса Христа, звернені до Його учнів: «Ви - сіль землі!». Без солі страва – прісна, і навіть її невелика кількість може зробити їжу смачною. За аналогією до цього і кілька людей можуть змінити суспільство на краще. 

Джерело "Високий замок"