середа, 17 вересня 2014 р.

Михайло Коцюбинський: мальоввані слова

17 вересня виповнюється 150 років з дня народження Михайла Коцюбинського. 

Уривки з творів, які заохочують до боротьби зі штампами.

Про інтелігенцію та народ

Я думав: поруч живуть люди — одні безпомічні, здичілі з темноти, другі — освічені, узброєні в знаття — і не злучаються, не єднаються, мовби бог зна які кордони розлучили їх. Се мене вражало. Світло стоїть поруч із темрявою і не розгонить мороку. Навіщо таке світло? Що воно варт? Згадались мені кращі люди, яких-но я знав: згадалось, як на збірках однодумців маніфестували вони свою любов до народу, − і я побачив, що у тих людей, часто-густо щирих, не стає чогось, не стає властиво зваги... замість великих слів робити хоч мале, та справді пожиточне діло.
«Посол від чорного царя»
Про душу поета

Коли я дивлюсь на хмари, ті діти землі і сонця, що, знявшись високо, все вище і вище, мандрують блакитним шляхом, — мені здається, що бачу душу поета.
Я впізнаю її. Он пливе, чиста і біла, спрагла неземних розкошів, прозора і легка, з золотим усміхом на рожевих устах, тремтяча бажанням пісні.
Я бачу її. Велика і важка, повна туги й невиплаканих сліз, вагітна всіма скорботами світу, темна од жалю до нещасної землі, вона клубочиться чорними хвилями, важко дихає переповненими грудьми, ховає лице од сонця і гірко плаче теплими сльозами, аж поки не стане їй легше.
«З глибини»
Про море

Море дедалі втрачало спокій. Чайки знімались із одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі і плакали над морем. Море потемніло, змінилось. Дрібні хвилі зливались докупи і, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадались до берега, падали на пісок і розбивались на цілу піну.
«На камені»
Про втому від людей

...Хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води протоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути самотнім. Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину.
«Intermezzo»
Про осінь

Осінь танула як воскова свічка, ставала все прозорішою й легшою. Жадна земля випила за літо сонце, і воно стало бліде, анемічне. А земля мусила вмирати од голоду й спраги, бо чаша сонця стала порожня. Вже блакитний шовк неба покрився мереживом чорних гіллячок, наче ажурною мантильєю. Потому почалися дощі і вітри. Природа довго боролась, шуміла, протестувала і не хотіла скоритися. А таки мусила.

5 коментарів:

  1. Дуже гарно написано !
    Я читала дуже захоплено подані уривки з творів , мене ніщо не змогло відволікти . Під час читання можна було зрозуміти який душевний стан цієї видатної Людини .
    Україна має пишатися таким письменником !

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Так, Михайло Коцюбинський - майстер пера, сучасники часто називали його сонцепоклонником. Знайомство з його творчiстю пiдтверджує надзвичайно тонку й точну цю характеристику.

      Видалити
  2. Читаючи подані уривки з творів цього письменника,я розумію,якої величини розуму і глибини думки був цей чоловік. Наскільки гарно він міг викласти свої думки на папір.
    Просто не вистачає слів, щоб описати моє захоплення!
    Я тішуся,що україська історія повна таких видатних людей,як Михайло Коцюбинський!

    ВідповістиВидалити
  3. Михайло Коцюбинський-видатна нам усім людина з великою душею та творчістю.Ця постать говорила великі слова

    ВідповістиВидалити
  4. Михайло Коцюбинський -видатний український письменник ,написав багато творів ,відомий у всьому світі

    ВідповістиВидалити

Статті, які вам сподобаються

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...

Ratings and Recommendations by outbrain

Дякую, що завітали на мій блог