"Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію" (Леся Українка)

«...читаючи м’які і розслаблені чи холодно резонерські твори українців — чоловіків і порівнюючи їх з цими бадьорими, сильними і сміливими, і разом з тим, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина — чи не єдиний чоловік на всій Україні!» — з гірким гумором робив підсумок І. Франко..."

25.02.1871р. народилася Леся Українка (Лариса Косач-Квітка) — видатна українська поетеса, письменниця,
драматург, публіцистка, фольклористка й громадсько-культурна діячка. Відома найперше завдяки збіркам поезій «На крилах пісень», «Думи і мрії», поемам «Давня казка» й «Одно слово», драмам «Бояриня», «Кассандра», «В катакомбах», «Лісова пісня» та ін. Брала активну участь в громадському житті Наддніпрянщини та Галичини, підтримувала тісні взаємини з більшістю представників тогочасної української інтелектуальної, культурної і мистецької еліти.


Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш...

Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!